УЧИТЕЛЬ

    Шкільні роки, інститут та перше вчителювання

    Потяг до учителювання Василь Сухомлинський відчув дуже рано, ще навчаючись у семирічній школі села Василівки, де пройшли перші роки його життя. Він завжди був оточений меншими дітьми, щось розповідав їм і зацікавлено слухав. В 1933 році, після семирічки, вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому учительському інституті і по закінченню був зарахований на перший курс. Провчившись на мовно-літературному відділенні один рік, він залишив навчання через хворобу. В своїй автобіографії Василь Сухомлинський зазначає, що в 1935 році 17 річним розпочав працювати учителем української мови і літератури в сільських школах району – Василівській і Зибківській. Вчителюючи, він заочно продовжив навчання в Полтавському педагогічному інституті, куди з Кременчука був переведений учительський інститут. 

    Його інститутський товариш пізніше писав: "У грудні 1937 року він на "відмінно" закінчив учительський інститут, а через два місяці склав іспити за 3 і 4 курси педінституту і готувався до державних екзаменів… Не кожен здатен на таке" (К.О. Ходосов. Гортаючи сторінки пам'яті // Спогади про Сухомлинського. – К., 1990. – С.38).

    Ще завершуючи навчання в Полтаві, Василь Сухомлинський був переведений у Онуфріївську середню школу, де викладав українську мову і літературу в старших класах та працював завідуючим навчальною частиною. В серпні 1941 року був призваний до лав Червоної Армії, брав участь у німецько-радянській війні.

    Щоб дати дітям іскорку знань, учитель має ввібрати ціле море світла
    Ідеї та методика вчителювання

    Після поранення у 1942 році обіймав посади директора Увинської школи №3 Удмуртської АРСР (1942-1944), завідуючого Онуфріївським районним відділом народної освіти (1944-1948), директора Павлиської середньої школи (1948-1970), але не залишив професію вчителя, а продовжував викладати різні шкільні предмети – в першу чергу літературу ("Я – викладач літератури і, зізнаюся, залюблений в свій предмет. В основі моєї системи викладання лежить вміння читати, розуміти, відчувати першоджерело" Павлиська середня школа. – Москва, 1969. – С.37). Також викладав історію, суспільствознавство, біологію, практично майже всі предмети, що вивчаються в школі: "Для мене стало правилом слідкувати за новітніми досягненнями основ наук, що складають шкільну програму" (Павлиська середня школа. – Москва, 1969. – с. 36).

    Про те, як став учителем  маленьких дітей, старших дошкільників і учнів початкової школи, він розповів на сторінках своєї найбільш відомої книги "Серце віддаю дітям". Цей досвід став найпомітнішим і найбільшим досягненням його вчителювання. Педагогічні ідеї та методики, розкриті і показані В. Сухомлинським на прикладі роботи з маленькими школярами, і нині наслідують багато учителів.

    Працюючи вчителем, Василь Сухомлинський, виходячи з власного досвіду і досвіду інших, визначає, кого можна назвати хорошим вчителем: це людина, яка перш за все любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить в дитину, переживає разом з нею радощі і горе, ніколи не забуває, що й сама була дитиною; досконало знає свій предмет і науку, на якій побудовано цей предмет, знає більше, ніж передбачає шкільна програма; добре знає педагогіку і психологію, майстер своєї справи (ПСШ, с.40-41).

    Ці вчительські якості і здатності в повній мірі характеризують і самого Сухомлинського як Учителя в найвищому і найширшому розумінні цього визначення: як шкільного вчителя,  як "учителя учителів" в якості директора школи, а також як учителя для батьків. Свої думки і настанови щодо вчителя і вчителювання він виклав у своїх працях: для вчителів – "Сто порад учителеві", для директорів шкіл – "Розмова з молодим директором", для батьків – численні статті і розділи в книгах, які пізніше різними упорядниками були об'єднані у збірниках "Батьківська педагогіка". Йому належать крилаті вирази щодо образу і місії вчителя, які і нині популярні в освітянському середовищі, як наприклад: "Програми в школах одні й ті ж, підручники однакові, а школи різні, тому що різні вчителі", "Школа – це передусім учитель", "Учительська професія – це людинознавство" і багато інших.

    Бути річкою, в якій зливається гаряче серце і холодний розум – одна з вічних гілок педагогічної майстерності