МИСЛИТЕЛЬ
Якщо під визначенням "мислитель" розумітимемо здатність до філософського осмислення подій, фактів, явищ і реалізацію цієї здатності у своїй творчій діяльності, то постать Василя Сухомлинського відповідає цьому визначенню.
Занурений в педагогічну проблематику, і особливо у питання морального виховання школярів, Василь Олександрович звернувся до етики, філософської дисципліни про мораль, і саме через неї розглянув увесь комплекс питань формування у дітей моральної свідомості та моральних відносин. Так, ще на початку 1960-х років Сухомлинський вживає категорію "духовність" стосовно зростаючої особистості ("Духовний світ школяра" підліткового і юнацького віку (1961)). В пізніших своїх працях "Серце віддаю дітям", "Як виховати справжню людину", педагог започаткував новий напрям – педагогічну етику, яка тісно пов'язала філософію та педагогіку. Він ввів у педагогічний вжиток такі етичні цінності як доброта, любов, совість, гідність, сором, краса та опедагогізував такі категорії як "духовність", "культура почуттів", "культура бажань" і т. ін.
Нині постать Василя Сухомлинського розцінюється істориками філософії як зачинателя одного з напрямків прикладної етики - педагогічної (Назаров В.Н. Опыт хронологии русской этики ХХ века: третий период (1960-1990) // Этическая мысль: ежегодник. Москва, 2003. С.179-1970).
Педагог є першопрохідцем вітчизняної філософії для дітей, де основні питання гносеології й частково онтології поставлені через дитячі художньо-пізнавальні тексти. Він постає перед читачами як мислитель через свої оповідання і казки, куди закладено глибокий філософський зміст про смисл життя; про природу добра і зла; про відношення до смерті; про любов і ненависть; про доброту; свободу; відповідальність; справедливість і т. ін. Василь Олександрович сам замислювався над цими питаннями і спонукав до розмислів своїх вихованців.
Сучасна філософська думка долучає Василя Сухомлинського з його "педагогікою серця" до вітчизняних мислителів (Григорій Сковорода, Памфіїл Юркевич), що сповідували кордіоцентризм, стверджуючи, що його педагогічні ідеї просякнуті кордіоцентричною філософією (І. Зязюн, Б. Сліверський).
Як мислитель, Сухомлинський приділяв надзвичайно багато уваги питанням взаємодії природи і людини. Він вважав, що ідеї екології мають пронизувати увесь навчально-виховний процес через прищеплення з дитячого раннього віку відчуття краси оточуючого світу, природи. Від замилування нею до розробленої ним у Павлиській школі системи збереження, підтримки і примноження природного середовища. В одному з листів до письменника – фантаста І. Єфремова, Сухомлинський писав: " Мене глибоко хвилює нині думка: людство, знищуючи природу, йде до власної загибелі. Якщо не примусити замислитися про це кожного, якщо буквально кожне серце не здригнеться від думки про те, що через декілька десятиліть (а, можливо, й через кілька років ) нам нічим буде дихати, - стануть смішними, наївними усі нинішні соціальні, політичні проблеми, чвари і т. інш." (Лист від 11.07.1970).
