ДИРЕКТОР
Головною посадою, на якій Василь Олександрович пропрацював багато років, була посада директора школи, яку він обіймав 22 роки поспіль, з 1948 по 1970 роки, очолюючи середню загальноосвітню школу в с. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. До цієї роботи він був підготовлений, очолюючи під час німецько-радянської війни невелику школу в с. Ува Удмуртської АРСР (1942-1944) та, по поверненні в Україну, обіймаючи посаду завідуючого Онуфріївським відділом народної освіти (1944-1948).
У збірнику "Спогади про Сухомлинського" (1990) його дружина Ганна Іванівна, також вчителька, писала: "Тут, на Кіровоградщині, недалеко один від одного, в радіусі 7-10 км, розкинулись чотири придніпровських села: Василівка, Омельник, Онуфріївка, Павлиш. Саме в них і пройшло все життя Василя Олександровича. Лише війна забрала його звідси на три роки" (Г.І. Сухомлинська. Сила духу і розуму // Спогади про Сухомлинського. – К., 1990. – С.17-18).
Павлиш, де знаходилася школа,– велике село, що за кількістю жителів (більше 6 тис.) має статус селища, було засноване у ХVІІ ст. Загальна кількість дітей, що навчалися в школі, коливалася, але становила близько 600 учнів в усі роки. Соціальний склад школярів – діти колгоспників, досить велика частка дітей робітників (поряд промисловий Кременчук), діти сільської інтелігенції.
Прийнявши школу, Василь Сухомлинський переїздить із сім'єю з Онуфріївки в Павлиш і займає директорську квартиру, що розміщена у шкільному приміщенні, де і проживе до кінця свого життя. Про перші враження перебування на посаді директора, дружина педагога писала так: "Невелике двоповерхове на 4 класні кімнати приміщення, збудоване земством ще до революції, стояло на південній околиці села… Кругом простирався пустир, на якому селяни пасли кіз. Вчилися діти у дві, а іноді і у три зміни. Опалення пічне, вечірні і ранкові заняття проходили при світлі гасових ламп" (Г.І. Сухомлинська. Сила духу і розуму //Спогади про Сухомлинського. С.19).
Тому одним з головних завдань директора школи було створення матеріальної бази як педагогічно доцільного освітньо-виховуючого середовища. До будівлі земської школи в 1957 році було добудовано двоповерхове приміщення з 6 класними кімнатами, спортивним залом та їдальнею, а також декілька одноповерхових приміщень для початкових класів. Відтак, на кінець 1950-х років було створено ціле шкільне містечко, що і нині займає площу 5 гектарів, на яких розташовано 17 будинків навчального і виховного призначення, сад, виноградник, навчально-дослідні ділянки, квітники і алеї. Директор дбав, аби ця шкільна територія весь час упорядковувалася, набувала все більшої краси та педагогічного значення.
Паралельно з розбудовою школи Сухомлинський – директор працював над створенням педагогічного колективу, бо вважав, що колектив однодумців – це запорука успішної творчої діяльності школи. А це потребує довготривкої праці, бо "становлення педагогічного колективу – це процес, що здійснюється не за задумом згори, не за директивами й розпорядженнями, а за закономірностями, що випливають з конкретних умов кожної школи, …тривкий і в певному сенсі безперервний процес" (В.О. Сухомлинський. Педагогічний колектив середньої школи. М., 1958.- С.19-20).
Колектив учителів під керівництвом Василя Олександровича зростав кількісно і якісно: якщо в 1956/1957 нав. році в школі працювало 27 вчителів, то в 1969/1970 – 35, і їхня фахова підготовка та педагогічна майстерність весь час зростали. Директор вважав, що "стабільність колективу – одна із важливих умов того, що багатство педагогічної культури, накопичене впродовж багатьох років, бережливо зберігається і передається молоді" (ПСШ, с.45). Він диференційовано підходив до роботи з учительським колективом, поділяв його на кілька категорій : "золотий фонд школи" (досвідчені педагоги, майстри своєї справи), вправні вчителі, які набувають певного досвіду та молоді й малодосвідчені вчителі. І завдання директора полягало в створенні "трудової співдружності" досвіду і нових знань, яка носила індивідуалізований характер. Директор відслідковував, щоб педагогічний вік учителів був співмірним, відігравав позитивну роль, великого значення надавав і гендерному співвідношенню (в школі працювало 18 чоловіків і 20 жінок).
Гуманістичний підхід, з яким Сухомлинський ввійшов у педагогічну науку і шкільну практику, прямо й безпосередньо стосувався і керованого ним учительського колективу. Ось як про це згадував один із учителів: "Пам'ятаю, в повоєнні роки районні учительські конференції тривали по три дні. На них, бувало, заохочувалися виступи з "розгромною" критикою. Багато вчителів сиділи як на голках. Та вчителі Павлиської школи були тут винятком. Їх директор ніколи і нікого з учителів не піддавав публічній критиці. Він щадив гідність учителя, а з помилками і недоліками Василь Олександрович боровся в іншій формі і в стінах своєї школи" (І.А. Становий. Педагог-гуманіст // Спогади про Сухомлинського. К., 1990. – С.68).
Для успішної роботи всього педагогічного колективу потрібна, вважав директор, об'єднавча ідея, єдність навчальної і творчої діяльного всіх і кожного окремо. В різні роки для педагогічного колективу такою об'єднавчою ідеєю стали: в 1940-1950-х рр. – якість і успішність навчання, індивідуальний підхід; в другій половині 1950 – 1960-х рр. - трудова підготовка і трудове виховання як прищеплення працелюбності, як складова моральної зрілості та соціальної спрямованості праці. І третя тема, над якою Василь Сухомлинський працював разом з учителями в останні роки – це "єдність думки і почуття", тобто розвиток мислення і думки школярів на основі емоційно-ціннісного супроводу навчально-виховного процесу.
Довгорічний співрозмовник павлиського директора вірменський педагог Р. Атаян згодом писав: "На всій багатогранності культурно-виховних заходів у Павлиській школі постійно відчувався незгладимий відбиток незвичайної особистості директора школи. В усіх починаннях такого роду незримо був присутній Василь Олександрович Сухомлинський з його широким кругозором, з ненаситним інтересом до досягнень науки, мистецтва, літератури, з його романтичним устремлінням і глибокою вірою в людину" (Р.А. Атаян. В.О. Сухомлинський, яким я його знав // Спогади про Сухомлинського. К., 1990. С.163).
Ініціатор і генератор ідей, директор спонукав педагогічний колектив до їх втілення через цілісну систему технологічних, методичних прийомів, до яких належали "уроки мислення на природі", "школа під голубим небом", подорожі до джерел думки і мислення, створення і розвиток педагогічних традицій Павлиської школи і т. ін. Для досягнення цілісного і системного підходу до вирішення цих проблем Василь Сухомлинський запровадив систему набуття педагогічної майстерності всього учительського колективу через науково-педагогічні семінари, "педагогічні понеділки", психологічні семінари, батьківську школу та інш.
Важливою необхідною складовою директора школи Сухомлинський вважав відвідування і аналіз системи уроків учителів, впродовж тижня відвідував 10-12 уроків різних учителів. Їхній аналіз займає більше 50 загальних зшитків (формат А 4 з більше ніж 100 сторінок рукописного тексту в кожному). Він вважав це "найбільш цінною формою вивчення праці учителя і учнів" (ПСШ, с.80), проводив аналіз впродовж усіх років, вважав, що аналіз і самоаналіз давав можливість кожному вчителю створити індивідуальну творчу лабораторію.
Свої поради щодо керівництва школи Сухомлинський виклав у своїх працях:
- "Педагогічний колектив середньої школи" (М., Учпедгиз, 1958),
- "Павлиська середня школа" (М., Просвещение, 1969),
- "Розмова з молодим директором" (М., Просвещение, 1973) та багатьох статтях.
