ПУБЛІЦИСТ
Коли під публіцистикою розуміти такий виклад актуальних питань сьогодення, який доноситься до читача дохідливо, емоційно і майстерно, то можна вважати всю педагогічну творчість Василя Сухомлинського публіцистичною. Особливо це стосується праць, виданих впродовж 1960-х років. Вони представляють собою сплав науки і публіцистики, бо педагог з гарячим серцем говорить про педагогічні проблеми, що його хвилюють.
Редактори педагогічних видань, особливо книжкових, постійно піддавали критиці публіцистичний стиль викладу Василя Олександровича, вимагали, щоб він писав бюрократично-схоластичною мовою, безособово індиферентним стилем, характерним для наукових праць з педагогіки. Про це свідчать, наприклад, редакторські висновки і зауваження рецензентів до книги "Серце віддаю дітям". Так, у висновку німецького видавництва сказано: " Стиль книжки слід змінити в бік ділового викладу" ("Серце віддаю дітям. Нове прочитання". Харків, 2012. С. 496), а український рецензент зазначав: "Деяке скорочення прикладів творчості, казок, довгих описів краси пейзажу… пішли б на користь рукописові"("Серце віддаю дітям. Нове прочитання". Харків, 2012. с. 511). Однак Василь Олександрович не зважав на критику і продовжував писати в своїй публіцистичній манері.
Зовсім інше ставлення до публіцистичного викладу Сухомлинського було у видавництв, які спеціалізувалися на виданні суспільно-політичної, громадської, молодіжної літератури. Вони із задоволенням замовляли і публікували твори педагога. Так, видавництво "Молодая гвардия" опублікувало книгу "Верьте в человека" (1960), яка і донині перевидається в Китаї; видавництво "Молодь" – книги "Людина неповторна" (1962) і "Шлях до серця дитини" (1963); видавництво "Знання" – "Щоб у серці жила Батьківщина" (1965), видавництво "Знание" – "Трудные судьбы" (1967) та інші.
Всі ці твори насичені розповідями про долі і ситуації, з якими довелося зіткнутися авторові; роздумами над важливими питаннями освіти і виховання дітей; тут викладений власний досвід, спостереження, запрошення читача у співрозмовники.
Як публіцист, Сухомлинський був бажаним автором у громадсько-суспільній літературній періодиці як всесоюзного, так і республіканського масштабу, активно друкувався в газетах "Комсомольская правда" (з 1960), "Радянська Україна" (з 1961), "Неделя" (з 1963), "Молодь України" (з 1964), "Литературная газета" (з 1967) та журналах "Огонек" (з 1963), "Україна" (з 1964), "Людина і світ" (з 1967), "Юность" (з 1968). На сторінках цих видань Сухомлинський підіймав такі гострі питання навчання і виховання, які, траплялося, не проходили рецензування у педагогічних виданнях. Це стосувалося таких статей як "Уроки по ліміту" ("Комсомольская правда", 1962), "Парадокси навчання" ("Литературная газета", 1965), "Трійка в атестаті…Чому?" ("Комсомольская правда, 1961), "Педагогіка серця" ("Комсомольская правда", 1967), "Бачу людину" ("Литературная газета", 1967), "Джерело невмирущої криниці" ("Літературна Україна", 1970).
